Алея сакур у Каразінському Ботанічному саду: Передісторія...

• 3 Жовтня
• Профком

Увічнити пам’ять про кожного Героя, котрий життям, як бронею, захищав українську землю, – наш святий обов’язок. 20 квітня, у День довкілля, спільнота Каразінського університету висадила 12 дерев – сакур на території ботанічного саду в памʼять про небесних каразінців…

Університетський літопис зберігає важливі сторінки історії. Розповідаємо, як каразінська громада обирала та облаштовувала символічне місце, яке нагадуватиме всім про подвиг Героїв.

Анатолій Бабічев, проректор з науково-педагогічної роботи:

У День довкілля ми зібралися з працівниками та студентами університету, щоб висадити 12 сакур у пам’ять про загиблих каразінців внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Зараз їх 53. Це ті, про кого ми знаємо. Це і студенти, і випускники, і викладачі… Але остаточна кількість каразінців, які загинули на фронті, залишається поки невідомою. Невідомою є нині й кількість наших воїнів, хто служить у війську. Висадження сакур – це лише мала частка того, що ми можемо й повинні зробити для вшанування загиблих героїв, які віддали своє життя за свободу. Звичайно, ми обговорюємо увіковічнення в якійсь скульптурі, певній композиції, але будемо чекати Перемоги. І тоді реалізуємо проєкт. Це місце має стати символічним: коли будемо бачити цвітіння дерев, це нагадуватиме нам про тих, хто віддав найцінніше – життя.



Проректор зазначив, що основна робота з доброустрою та закладення Алеї пам’яті лягла на плечі каразінської профспілки, зокрема голови профспілки Анатолія Голтвянського.

Анатолій Голтвянський, голова Первинної профспілкової організації:

Ідея та прагнення висадити дерева в памʼять про полеглих на фронті каразінців виникла восени минулого року на факультеті комп’ютерних наук. Ідея важлива й необхідна, адже люди віддали за нашу незалежність своє життя. І ми повинні повсякчас пам’ятати про їхній подвиг та розповідати своїм дітям. З цією пропозицією на ректораті я звернувся до керівництва університету. Пані ректорка Тетяна Євгеніївна одразу дала згоду. Було ухвалено рішення: визначити місце пам’яті навесні 2024 року. Спершу шукали баланс між різними поглядами: шанування має бути в усіх перед очима, аби породжувати відповідне шанобливе ставлення до пам’яті загиблих Героїв, чи все ж таки в спокійній атмосфері… Дійшли висновку, що Алея пам’яті має бути облаштована в доступному малолюдному місці, щоби там мати змогу побути на самоті зі своїми думками, спогадами. Ще один важливий момент: замало висадити дерева, за ними ще треба вчасно доглядати. Тому зійшлися на думці, що кращого місця вшанування пам’яті, аніж територія ботанічного саду годі шукати! Туї, магнолії чи сакури? Ініціативна група практично відразу дійшла згоди вибрати саме сакури, символ молодості й краси, дерева, оповиті легендами. Разом з директором ботанічного саду Володимиром Гресем та заступником директора Олександром Альохіним оглянули спочатку територію ботанічного саду, що на вул. Отакара Яроша та на вул. Клочківській, 52. З погляду довоєнного досвіду проведення екскурсійних програм, запланованих у межах святкування 220-річчя університету модернізації, реконструкції території, ця частина ботанічного саду найвдаліше вписувалася в концепт вшанування. Наступні три умови: знайти кошти, відшукати, привезти відповідний сорт дерев та підготувати місця для висадження.



Профспілка виділила кошти, з допомогою Каразінського благодійного фонду вирішили всі фінансові питання. З підбором і пошуком рослин, питанням їх доставлення професійно впорався Олександр Альохін. Відповідно до технології посадки сакур, як з’ясувалося, потрібно було ще викопати 12 глибоких ям, кожна з яких мала бути об’ємом понад куб. Силами лише працівників ботанічного саду це зробити було досить складно. Тому профспілка звернулася через голів профбюро до спільноти Каразінського з проханням долучитися всім охочим до реалізації цього етапу. Сформувалася ініціативна бригада каразінців з 16 осіб: працівники та студенти ФКН, історичного, фізтеху, інституту державного управління. Особисто слід відзначити наших археологів Костянтина Пеляшенка і Станіслава Заднікова, вони професійно займаються розкопками та Івана Бабія і Дмитра Лабенка, колишніх військових, які взяли на себе левову частину роботи. Чотири дні натхненної праці вистачило для підготовки місця для висадження дерев. Наш захід був на часі, адже збігся із Днем довкілля, із Всеукраїнською акцією захисту природи. Напевне, каразінці дійсно відчувають час. На мій погляд, рушійною силою реалізації була підтримка: передусім ректорки університету Тетяни Кагановської, проректора Василя Блиндюка, профспілкового активу, працівників ботанічного саду і небайдужих каразінців. Відчуваю гордість, що ми це зробили. Щиро, продумано, з душею…

Віталіна Федоренко, фахівець 1 категорії кафедри безпеки інформаційних систем і технологій, голова профбюро ФКН:

Вшанування загиблих козаків, наших героїв – це давня українська традиція, яку Каразінський університет підтримує повсякчас. Сьогодні ми живемо в страшні часи війни, і є свідками відкриття алей слави та пам’яті, що увіковічують імена захисників, які поклали життя за свободу та незалежність країни. На жаль, так сталося, що восени 2022 року загинув студент 3 курсу факультету комп’ютерних наук Володимир Іващенко, а через рік, восени 2023 – наш випускник, старший викладач Євген Діденко. Це була наша родина, найкращі хлопці, золотий генофонд, яких ми дуже любили і якими пишалися. Ось у мене на руках фото Вови Іващенка з котиком на руках. А ось світлина з випускного Жені Діденко, щасливого та усміхненого. Волею долі педагог і студент зустрілися в підрозділі «Кракен», пішли туди добровольцями. Це була для нас важка втрата. Тому в жовтні 2023 року й виникла ідея вшанувати пам’ять героїв… Спочатку ми запропонували висадити вічнозелені «свічки» ялівцю, навіть відшукали рослини та місце, де їх розмістити. Головна ідея в нас була висадити хвою на ділянці між північним корпусом та метро «Держпром», а також змонтувати пам’ятні банери з іменами загиблих воїнів. Як голова профбюро я звернулася з цією пропозицією до голови каразінської профспілки Анатолія Голтвянського. Хочу зауважити, що всі питання, які ми направляємо до нашої профспілки, завжди розглядають та вирішують не завтра, а одразу. Анатолій Володимирович миттєво відреагував, того ж дня на ректораті виніс це питання на обговорення, і пані ректор Тетяна Євгеніївна ухвалила рішення втілювати ідею вшанування подвигу та пам’яті небесних каразінців. Згодом, виявилося, що ця територія, яку ми запропонували не університетська, і рішення вимагало узгодження з архітекторами міста, міською владою тощо… Тому вирішили обрати територію Каразінського та перенести висадження пам’ятних дерев на весну. Усе вийшло якнайкраще. Сакури – то вияв шани та поваги до наших Героїв. Можливо, з часом тут змонтують стелу з іменами загиблих захисників, каразінців, які поклали своє життя у боротьбі за волю.



Станіслав Задніков, старший науковий співробітник Музею археології:

У памʼять про товариша, професійного археолога Олексія Крютченка, який присвятив своє життя улюбленій справі та захисту Батьківщини, ми разом із Костянтином Пеляшенком долучилися до облаштування Алеї сакур на території ботанічного саду. Як тільки почалася російська агресія у 2014 році, Олексій одним із перших пішов воювати на Донбас. У лютому 2022 року він одразу долучився до лав ЗСУ, але через рік страшна хвороба перекреслила всі плани цієї талановитої людини. Олексій був для мене особливим… Захоплювався з дитинства археологією, любив свою країну понад усе та віддав життя за неї, він достойний найвищого пошанування. Будемо робити все можливе для того, щоб прийдешні покоління знали, якою ціною виборюється Україна…

Я на Клочківській, 52, майже в самому центрі метушливого Харкова. Це ділянка історичної частини ботанічного саду, якому цьогоріч виповнюється 220 років. Під час прогулянки чудовими ландшафтами ботанічного саду відчувається багато вологи, світла, тут квітучі фотозони всюди, унікальні колекції рослин з різних куточків земної кулі, неймовірна краса, якою може насолодитися кожен харків’янин. Оглядову екскурсію ботанічним садом спеціально для читачів університетської газети провів заступник директора ботанічного саду Олександр Альохін. Олександр Олексійович розповів, якою є частинка Японії на теренах каразінського ботсаду, як відбулося висадження і чи витримала наша алея всі несприятливі кліматичні фактори.



Олександр Альохін, заступник директора ботанічного саду:

Найстаріший ботанічний сад України було засновано разом з університетом у 1804 році. Сьогодні це структурний, науково-дослідний, природоохоронний підрозділ університету. Багато рослин, звісно, з того часу не збереглися. Справжньою гордістю саду є старожили колекції: майже сторічна фінікова пальма і дуб кам’яний в оранжереї та дуби на території дендрарію, яким майже 200 років. Рослини, як люди, доживають певного віку й відмирають. В умовах міського середовища дерева живуть ще менше, ніж у лісах. Окрім важких екологічних умов промислового міста, додаються несприятливі фактори занадто дренованих піщаних ґрунтів цієї ділянки ботанічного саду, де не затримується волога. Отож, основне завдання працівників ботанічного саду, окрім збереження неоціненної колекції, урізноманітнити її новими, більш декоративними, видами та сортами. Майже 30 років тому ми розпочали нашу програму оновлення, збагачення ботанічного саду цікавішими, рідкіснішими екземплярами світової флори та почали прибирати хворі, перерослі, неліквідні рослини. Наразі віддаємо перевагу рослинам з обмеженим ростом, з колоновидною, карликовою та плакучою формою крони, аби вони не закривали перспективи. У межах стратегії збагачення колекційного фонду ботанічного саду та з урахуванням ландшафтної композиції ми й створювали Алею сакур. З 12 дерев – 3 сакури червонолисті, 6 вишень пильчастих сорту Kanzan та 3 колоновидні. Сучасні садові технології побудовані так, що рослину можна висаджувати в будь-який час вегетаційного періоду, адже їх вирощують у контейнерах із замкнутою кореневою системою, яку не порушують при висадженні, вона майже стовідсотково приживається. На цей час сакури вже відцвіли й будуть квітнути наступного року приблизно в той же час, у квітні-травні… Оскільки це буде місце пам’яті, куди будуть приходити люди побути наодинці зі своїми думками, то в планах зробити його комфортнішим. Відродити трійчастий басейн, що поруч, це історична споруда, якій понад 150 років. Поставити кілька лавочок, зробити доріжки. Напевне, з часом зі сторони вулиці, уздовж дороги, закріплять інформативний стенд про небесних каразінців, кому присвячена Алея сакур. А допоки ми, працівники ботанічного саду, турбуємося про японські вишні з ніжно-рожевими квітками, поливаємо їх, слідкуємо за тим, щоб вони росли. Нехай Алея сакур у каразінському ботанічному саду завжди буде місцем, де кожен з нас зможе знайти внутрішню силу та вдячність за те, що ми маємо сьогодні. Низький уклін захисникам України. Вічна пам’ять та шана небесним каразінцям!

Ліна ТИМАРСЬКА.